Історія комуни

ІСТОРІЯ СТВОРЕННЯ КОМУНИ НА ОСТРОВІ ТОМАКІВКА

    У лютому 2018 року виповнюється 90 років з дня заснування на острові Томаківка першої в нашій області комуни. Донині «Комуною» чи «Островом» називають передмістя Марганця, яке розташоване на березі Каховського водосховища. Всього лише одна невеличка вулиця (77 дворів), а історія її мешканців захоплююча і цікава. Більша частина тих людей, про кого йтиме мова, вже відійшли в небуття. Тож нехай ця розповідь буде згадкою про них, сильних і мужніх людей, які своїми працьовитими, дбайливими руками збудували комуну і виростили чудо-сад, який був окрасою всього регіону.

Написана розповідь 9 років тому на основі щоденникових записів Тертиша І.І., що зберегла його донька Кривопуст Л. І., спогадів та фото Будимко (Васильєвої) З.О., Нєчаєвої В.П., які, як і їх батьки, працювали в комуні, а потім колгоспі ім. Орджонікідзе, документів та світлин, які надали онука Каірського В.П. - Мєдвєдєва І.А. та племінник Кальченко (Корочанської) Є.О. – Савич В.А. Разгільдєєва (Будимко)Л.В., онука Васильєвої О.Н.

Історія створення комуни на острові Томаківка 

     У 1928 році шахтарі марганецьких рудників, що жили в Городищі, вирішили створити колективне господарство на острові Томаківка ( Буцький ), який омивався річками Річище та Ревун. Цей острів довгий час слугував мешканцям Городища за пасовисько. Тут вільно паслася худоба (коні, телята, корови, навіть свині), різна птиця. На острові люди заготовляли сіно. Не всі мешканці села були згодні віддати ці землі. На різних зборах вирішували питання як використати незайману землю цього острова, що вирощувати, де взяти кошти, гарних спеціалістів. Багато було незадоволених. І все ж за допомогою Нікопольського райкому партії на території острова була організована сільськогосподарська комуна «Садівник-городник».

      

15 лютого 1928 року відбулися перші збори бажаючих вступити до неї. Вів їх досвідчений агроном Корочанський Олександр Степанович. На зборах був затверджений статут комуни, обрано її керівний склад, а саме: Корочанський Олександр Степанович – голова комуни, Дубовик Кузьма Сергійович – секретар парторганізації, Тулюпа Павло Григорович –бухгалтер. А також до комуни було запрошено агронома, що до цього часу працював у Криму, Кравченка Петра Івановича. Спочатку було багато бажаючих вступити до комуни, але коли постало питання, де брати кошти на будівництво приміщень, закупівлю саджанців дерев, то деякі відмовилися. Адже було запропоновано здати до комуни свій інвентар, худобу, а також продати власні будинки. Залишилося десять сміливців, що вірили в майбутнє, які з великим ентузіазмом взялися за розпочату справу.

Це були: Корочанський Олександр Степанович, Дубовик Кузьма Сергійович, Тертиш Іван Антонович, Панченко Семен Максимович, Зозуля Демид Васильович, Корочанський Трохим Степанович, Щур Марія Кузьмівна, Кашлецький Яків Миколайович, Чекотило Іван Ілларіонович та Кравченко Петро Іванович. Усі вони прийшли в комуну разом зі своїми великими сім’ями.

На цьому фото вони зібралися біля великої скирди сіна влітку 1928 року.

     

Навесні 1928 року на острові розпочалися перші роботи. Були вириті землянки, де тимчасово жили люди. Потрібно було зорати незайману землю, але чим? Своїх тракторів не було. Голова комуни найняв трактор Фордзон, який був у заможних селян Круглих з Червоногригорівки. Молодий комунар Чекотило Іван перегнав трактор через річку Ревун по слабкому вже льоду, настеливши дерев’яних дощок. За розповідями старожилів, коли він почав вперше орати, то невдоволені мешканці Городища зібралися на березі, щоб йти бити комунарів, але не змогли перейти річку, що вже розлилася.

Спочатку землю зорали під городину, яка швидко давала прибуток. Там, де зараз вулиця Острів, все було зайняте городиною, що поливалася водами річки Річище,біля якої побудували перший водогін. На заливних лиманах також садили городину. Вирощене відправляли до міста Нікополя на катерах, каюках. А вже весною 1929 року розпочали першу висадку молодого саду. Але не обійшлося без зла з боку людей, які були вороже налаштовані проти комуни.

Вони вночі заривали лунки, виривали вже посаджені дерева. Комунарам довелося чергувати вночі і вдень, щоб зберегти насадження. В 1930 році було завершено висадку молодих дерев.

Усі комунарські діти жили і навчалися в інтернаті села Городища, в будинку розкуркуленого багатія Карецького. За старшу там була Дубовик Єфимія, а куховаркою – Чекотило Ольга. Також були ясла для малих дітей.

Протягом 1929 – 1933 рр.. було збудовано 4 корпуси. В одному з них була їдальня, яка ввечері виконувала роль клубу. А в другому була початкова школа, в ній навчалося близько 50 дітей. Класи були спарені. В інших двох корпусах жили люди.

В 1930-1935 рр. до комуни на роботу йшло багато молоді. Це Науменко Дмитро, сестри Гавриленко - Катерина і Єфросинія, брати Бойко – Микита і Іван, Проценко Ольга, Килина і Гаврило, Тулюпа Ганна, Бідняк Григорій, Буряк Семен і Олександр, Голодна Ярина, Буряк Юхим і Настя, Галушка Дмитро, Хвостенко Пантелей, Шлома Яків, Ялова Марфа,Сокіл Поліна, Забуга Лукія та інші. Вони працювали на різних роботах: орали, садили саджанці, розбивали виноградник. З їх платні вираховували внески на розбудову комуни. У комуні було підсобне господарство: свинарник, коровник, птахарня.

Господарство комуни розросталося з кожним роком. Було створено дві бригади – садову і виноградну.

Для зрошування молодого саду було збудовано ще два водогони на лимані із західної сторони острова. У 1932 році до комуни з рудника імені Комінтерну було проведено електроенергію.

Люди працювали, вирощували сад, городину, займалися тваринництвом, а хліб отримували від держави.

У голодний 1932-33 рік комуні виділили землю в степу. Для людей ця справа була новою, але цікавою. З приходом весни потрібно було сіяти зерно. Бригада трактористів жила прямо в степу. На сніданок вони отримували трохи вареної кукурудзи і кружку молока. Степ засівало декілька бригад. Були вириті землянки, де жили люди під час посівної.

Із розповіді Кальченко Є.О.: «Одного разу дівчата разом зі своїм бригадиром Корочанським Трохимом Степановичем поїхали в степ сіяти, зайшли до землянки і побачили страшну картину: на землі сидів чоловік, весь опухлий, і пік очистки від картоплі на маленькому вогнищі. А на нарах лежало багато померлих людей. Всі дуже злякалися і вже були готові тікати , але бригадир їх заспокоїв, сказав, що треба працювати. Всіх померлих поховали, а в землянці навели лад. Хоч і був страшний голод тоді, але в комуні ніхто не помер. Люди вижили завдяки запасам городини, яку заклали ще з осені в кагати. Були також погріба, де зберігали овочі. Також у нас працювала їдальня, три рази годували. У кожного був свій номерок. Прийшов на роботу , то вішай номерок, а не прийшов - їж вдома. Дітей також годували, що в яслах виховувалися. А от голод 1946-47 рр. забрав життя багатьох, особливо навесні, коли з’явилася зелень.»

На жаль, голод 1932-33 рр. не оминув «чорною рукою» керівництво комуни. Восени 1933 року на нараді в Нікополі голова Корочанський О.С. був звинувачений в неправильному керівництві комуною і через деякий час опинився за гратами. За словами старих комунарів, він чудом врятувався, написавши листа Сталіну. Через деякий час прийшла відповідь. Його було оправдано і звільнено. Багато хто з людей бачив цього листа з підписом самого Сталіна, який врятував Олександра Степановича. Але до нашого часу лист не зберігся. Після в’язниці Корочанський О.С. в комуну не повернувся. Працював в місті Нікополі. Але похований, за його бажанням, саме на острові (цвинтар знаходиться серед саду, на вершині острова) у 60-х роках XX ст.

У 1935 році комуна була об’єднана з іншими колективними господарствами. Так виник колгосп імені Орджонікідзе. Коли прийняли статут колгоспу, то всім комунарам дали наділи землі площею 0,25 га (де зараз сучасна вулиця Острів), а 0,35 виділили в низинній частині, в плавні, для ведення свого господарства. Люди почали зводити власні будинки.

Першим побудувався Науменко Дмитро. Взагалі до Великої Вітчизняної війни власне житло мали 20 сімей.

З 1939 р. і до 1961 р. головою колгоспу був Гордієнко Микола Іванович. Під час війни сад і виноградник, викоханий працьовитими руками багатьох людей, занедбали. Але після звільнення міста Марганця у лютому 1944 року робота закипіла з новою силою. Землю орали коровами, бо не було коней. Відновили виноградник, насадили нові квартали яблук. Було знову створено 4 ланки садові і 1 виноградну. У 1946 та 1947 роках урожаю не було, а у 1948 році уродило й там, де не родило. Людям заплатили за трудодень по 10 карбованців. Більшість колгоспників розпочала будівництво власних будинків.

Інтенсивне ж будівництво розпочалося у 1953 році, коли створювали Каховське водосховище.

У 1950-55 рр. сад почав добре плодоносити, виноградник давав багатий урожай. На роботу до садової бригади колгоспу ім. Орджонікідзе йшло багато людей з навколишніх сіл.

Колгосп стає постійним учасником ВДНГ у Москві, має свій павільйон. Багато працівників садової бригади було нагороджено медалями, орденами, про що свідчать документи, які зберігаються в сім’ях :

      А ланковим садової бригади №1 Дубовик Тетяні Миколаївні та Галушко Валентині Федорівні присвоєно почесне звання Героїв Соціалістичної праці.

      Найбільшого розквіту колгосп Орджонікідзе досяг у 1960-80 рр. Свою продукцію реалізовував і в Москві, і в Дніпропетровську, і в Кіровській області. Продукція також йшла на експорт. Інколи цілу ніч завантажували машини, рефрижератори. Прибуток становив по 600 тисяч на рік. У 1960 році колгосп вже був міліонером.

До колгоспу імені Орджонікідзе, в саме до його садової бригади часто приїздили фотокореспонденти, розмовляли з працівниками, брали інтерв’ю у керівників. Також на території острова знімали документальну хроніку для кіножурналів. Про успіхи колгоспу писали в районних, обласних, республіканських газетах, журналі «Садівництво».

У 1949 році тут побував письменник Олесь Гончар, який потім написав повість «Микита Братусь». Прототипом Микити був голова колгоспу Гордієнко Микита Іванович. Олесь Гончар описав красу острова, його історичне минуле, сад : «Що тут у травні робиться, коли сад квітує! Ідеш кілометр, а довкола тебе – в усі кінці чарівне біло-рожеве царство, ідеш другий, а над тобою все виснуть повні запашні суцвіття… А в серпні? На виноградниках пуди кетягів на кожному кущі, а в саду – гілля гнеться під плодами…».” [3, 375-376 ]

Також до колгоспу приїздили письменники О. Корнійчук, В.Василевська.

Олександр Довженко відвідував острів у 1953 році, коли йшло будівництво Каховського водосховища.

У 1980 році колгосп і сад острова відвідали відомі всьому світові чемпіони з фігурного катання О.Зайцев і І.Родніна.

В різні роки сад відвідували іноземні делегації з Китаю, Франції, Германії, США. У 1962 році колгосп був учасником Міжнародної сільськогосподарської виставки в Германії, де отримав вісім золотих медалей.

У 1960 – 90 роках в садовій бригаді колгоспу вже працювали діти й онуки тих перших комунарів, що створили своєю натхненною працею цей чудо-сад.

На жаль, роки беруть своє. З середини 90-х років XX ст. колгосп перестав існувати. І вже мало хто зможе помилуватися цвітінням весняного саду. Але все ж таки пам’ять про сад буде жити в серцях тих, хто хоч раз милувався його красою. І, можливо, в XXІ ст.. він відродиться, як неопалима купина, до нового життя.

Історія Комуни в фотографіях 

На старих , пожовклих давніх 

фотокартках, 

Віднайду всіх рідних – ось вони живі. 

Молоді, щасливі – й серцю стане жарко, 

Бо лиш слід лишився їх на цій землі.

Перші комунари на острові Томаківка зі своїми сім’ями(фото 1928 року)

Перші комунари на острові Томаківка. У центрі організатор комуни Корочанський О.С.

зі своєю дружиною (фото 1929 р.)

Перша садова бригада. У першому ряду бригадир Каірський А.П., садовод Панченко С.М., агроном Кравченко П.І. (фото 1931року)

Перша ланка виноградарів. У центрі Чекотило Іван Ілларіонович – перший бригадир виноградної ланки, перший тракторист.(фото 1931 року)

Керівники комуни з молодими комсомольцями (фото 1932 р.)

Свято Першотравня. (1955р.)

Гордієнко М.Г. – голова колгоспу ім.. Орджонікідзе з 1939 року

Молоде покоління працівників колгоспу

Уміли працювати – уміли й відпочивати!

Діти комунарів 1946г.

Учні початкової школи разом з вчителькою Ольгою Гаврилівною (1948 р.)

Відвідування садової бригади колгоспу імені Орджонікідзе китайською делегацією у 1955 році. На руках у китайця Великий О.О.

Бригадир Буряк О.С. та ланкові Каірський О.С. і

Дубовик Т.М. оглядають цвітіння саду весною 1955 року

Ланковий Каірський О.С. разом з дружиною в колгоспному саду

Ланковий Каірський О.П. з колгоспницями на збиранні врожаю яблук (1956р.)

Каірський О.П – ланковий садової бригади №1

На збиранні врожаю 1956 року

Каірський О.П. на виставці ВДНГ у Москві (1957 р.)

        Ланка Каірського О.П. на збиранні врожаю 1958 року

Проводи в армію шофера колгоспу імені ОрджонікідзеХарлана А.Г. (1958р.)

Дівчата із молодіжної ланки виноградарів (1958 р.)

   Робітниці Васильєва О.Н. та Усенко П.С. з бригадиром садової бригади № 1 Буряком О.С. на сушарні (1958 р.)

Бригадир Буряк О.С., ланкові Каірський О.С. та Дубовик Т.М. разом із молоддю садової бригади №1 колгоспу імені Орджонікідзе (1958 р.)

Агроном Кравченко П.І.,бригадир Буряк О.С. та ланковий Каірський О.П. оглядають врожай яблук «розмарин» (1959 р.)

Старі комунари - Чекотило Ксенія та Чекотило Меланія з Городища

(фото 1964 р.)

Дівчата з виноградної ланки. У центрі – молодий парубок.

Він виховувався в колгоспі під час війни. (фото 1960 р.)

   Ланкова Дубовик Тетяна Миколаївна разом з членами ланки

на збиранні врожаю яблук

Друге покоління працівників саду (1977 р.)

   Ветерани Великої Вітчизняної війни колгоспу ім. Орджонікідзе

на екскурсії в Новоросійську (1977 р.)

Кращі працівники садової бригади №1 разом з

ветеранами праці та бригадиром Зайцевим І.П.

(1977 р.)

Гарний врожай яблук (1982 р.)

Ланка Галушко В.Ф. на збиранні врожаю яблук (1982 р.)

Працівники садової бригади №1 з бригадиром Зайцевим І.П. (1980 р.)

Ланка Галушко Валентини Федорівни на збиранні яблук (1983 р.)

Гарно в саду весною!

Ланкова садової бригади №1 Галушко Валентина Федорівна

разом з Тулюпою Вірою Терентіївною оглядають цвітіння черешні

Члени садової бригади № 1 колгоспу імені Орджонікідзе (1985 р.)

Свято врожаю. (1987 р.)

На фото: Хвостенко П.Г., Бідняк Г.С., Васильєва О.Н.

Свято врожаю. Святковий пиріг розрізає Васильєва О.Н.

(1987 р.)

Біля колгоспної їдальні бригадир Зайцев Іван Павлович

з працівниками (1990 р.)

Біля колгоспної їдальні бригадир Зайцев Іван Павлович

з працівниками (1990 р.)

      Я щиро вірю, що на цьому історія Острова-Комуни (як дотепер називають цю частину передмістя міста Марганця) не закінчується. Думаю, що я ще помилуюся красою саду навесні, і, можливо, саме наступні покоління докладуть рук і зусиль для його відродження.

І все горить, сія в душі нетлінно

Надія та на поворотну мить:

Не догорить свіча по Україні,

Молодші прийдуть нову запалить!

"Марганець Туристичний" у соціальних мережах:

www.facebook.com/groups/mn.tour

www.instagram.com/korbut.travel