Перейти до основного вмісту

Korbut Travel

Анастасьевка (Настастьевка).

     Владельческая деревня, расположенная во втором стане при р. Томаковке (южнее с. Томаковки). Поселена около 1825 г. на даче №80 (по Плану Генерального межевания) помещиком Михаилом Павловичем Миклашевским и названа именем его жены, Анастасии Яковлевны, урождённой Бакуринской.

Анастасьевка на карте Шуберта.

     После его смерти в 1847 г. деревню унаследовал его сын, подполковник Илья Михайлович Миклашевский. По ревизии 1858 г. за ним в селе было 2096 дес. зем. и 511 жителей (260 м. и 251 ж. пола душ, из которых 185 креп. и 75 дворовых), один завод скота. Уставные и выкупные соглашения с крестьянами он подписал в 1863 г.

     Тщанием прихожан в 1886 г. в селе построена деревянная однопрестольная церковь во имя св. Мучениц: Веры, надежды, Любви и матери их Софии. В ее сооружении активное участие принимал и Илья Михайлович Миклашевский. От Екатеринослава храм располагался в 85 верстах, приходские селения: Анастасьевка, Анновка (1 в.), Кирилловка (1 в.), Весело-Федоровка (3 в.), Томаковка (1 в.). За настоятелем Любви-Софиевской церкви состояло 40 дес. зем. Метрические книги церкви за 1886 – 1918 гг. хранились в ГАДО. По земельному реестру 1872 г. здесь имел хутор Золотое Дно и 1071 дес. зем. титулярный советник Константин Иванович Трипольский.

     По описям 1889 – 1903 гг. у с. Анастасьевки и д. Кирилловки имел 2922 дес. дворянин Миклашевский Владимир Ильич, а также отдельные участки его родные сестры: Павлова Екатерина Ильинична и Вышеславцева Вера Ильинична.

     В 1897 – 1917 гг. волосной центр Анастасьевской волости, крестьяне бывшие помещичьи, украинцы. В 1897 г. в селе было 150 дворов и 558 жителей, а в 1911 г. – 198 дворов и 1191 житель. По реестру 1899 г. земля у села была разделена на четыре участка (200, 594, 626 и 700 дес.) между товариществами крестьян-собственников.

В 1898 г. в состав волости входили: Анастасьевка, Анновка, Катошино, Кирилловка, Марьинка (Марьевка), Николаевка 1-я, Николаевка 2-я, Николаевка 3-я, Новокапитановка, Петровка, Семеновка, Сергеевка (Капитановка и Новокатошино с 1911 г.)

Поездка в Анастасьевку.


27.01.2018г. "Марганец Туристический" совершил поездку в с. Анастасьевку, с целью обнаружения  остатков старины. Анастасьевке в этом году исполняется 193 года, интересно, а знают ли об  этом местные жители?


Хаты мазанки.


Белённая хата мазанка со ставнями, крытая камышом.

     Сейчас некоторые пытаются воссоздать старые хутора, хаты, по картинам, дореволюционным фотографиям и старым проектам, а здесь перед нами сейчас стоит реальная хата под камышом в которой жили люди!  



Камыш под снегом.

 Хата мазанка. №2

Скорее всего эта хата была так-же когда то покрыта камышом, дом довольно длинный с маленькими окнами. С улицы двор огорожен как в старину диким камнем (известняком). 

 Хата мазанка №3

С левой стороны дома, можно заметить маленькое окно, в этой части дома, скорее всего держат скот, по правую часть живут люди. В непогоду очень удобно, не нужно выходить из дому, чтобы накормить животных.

 Заброшенная хата мазанка. №4

 Хата мазанка под полукруглой черепицей. №5

Старое кладбище


     Учитывая возраст села, можно догадаться, что где-то есть старинное кладбище. Сегодня у нас времени было в обрез и мы лишь на несколько минут заглянули на старый погост. 

Каменные кресты. 

Кованный крест.

Гарманы.

Одна из улиц была просто усеяна гарманами, её можно было бы смело назвать - улицей гарманов. 

Заснеженный гарман у забора. 

Гарман №2

Гарман №3

Дореволюционная архитектура. 


Дом земской школы, конец XIX - нач. XX века.

Информация из книги: "Пам'ятки історії та культури Томаківського району".

     Будинок земської школи, кінець ХІХ – поч. ХХ ст. (архіт.). В історичному центрі
села, на вул. Центральній.

     Розташований на земельній ділянці з незначним ухилом. Благоустрій території – відсутній, засаджена старими листяними деревами.

     Збудований наприкінці ХІХ ст. – на початку ХХ ст. як будинок земської школи. Наразі планувально будинок розділений навпіл на дві рівноцінні частини, в яких розміщено фельдшерський пункт та поштове відділення «Укрпошти».

     Будинок одноповерховий, із підвальним приміщенням під частиною будівлі, цегляний (із жовто-червоної цегли), пофарбований у білий колір. Дах – чотирисхилий, укритий шиферним покриттям. До прямокутного об’єму будівлі прилягає одноповерхова, односхила прибудова, в якій знаходиться вхід до поштового відділення. Ліворуч від зазначеного входу, нарівні з цоколем розташовується закладений вхід до підвального приміщення колишньої школи, над яким і зроблено прибудову.

     Арочний дверний проріз та стіни підвального входу збереглись донині.

     Головний фасад первісного об’єму має п’ять осей віконних прорізів та одну вісь дверного прорізу. Правий торцевий фасад – триосьовий, до лівого, на всю його довжину прибудовано прибудову пошти. Фасади фланкують лопатки, прикрашені нішами та квадрами. Віконні прорізи – прямокутної форми, декоровані сандриками із замком та трикутним фронтоном. Над первісним дверним прорізом (нині вхід до фельдшерського пункту) збережено ажурний кований козирок. Увінчує будівлю незначний карниз із дрібними модульонами.

     Будинок є прикладом еклектики в архітектурі невеликих земських шкіл,
збудованих наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.

     Література: 1. Архітектура шкільних будинків / П. Ф. Альошин, А. И. Марінченко,
В. В. Колєсніков. – Київ: Вид. Акад. архітектури Українськой РСР, 1952. – С. 5 – 7.
Надія Лиштва.

Дом земской школы, вид спереди.

Умели-же строить!

Кованный козырёк. 

Кованный козырёк (вид сбоку).

 Заложенный вход в подвал.

У арочного дверного прореза.

Здание № 2

Здание №3


Обратите внимание на необычную форму кирпича сверху. 


Здание №4

Старинные подвалы.

 Подвал №1


Подвал №2

Памятники.

Братская могила советских воинов.

Информация из книги: "Пам'ятки історії та культури Томаківського району".

     Братська могила радянських воїнів (іст.). Вул. Гагаріна, 13. На червоній лінії забудови головної вулиці села, біля магазину. Поховано 4 воїни 3-го Україн-ського фронту, які загинули на початку лютого 1944 р. у боях за звільнення села від нацистських окупантів. Відомі всі прізвища.

     30 січня 1944 р. війська 6-ї армії (генерал-лейтенант І. Т. Шльомін) 3-го Українського фронту (генерал армії Р. Я. Малиновський) з початком Нікопольсько-Криворізької операції перейшли у наступ із позицій на території Томаківського району, на яких вели бої з кінця грудня 1943 р. Під час наступу 4 лютого 1944-го підрозділи 203-ї стрілецької дивізії (генерал-майор Г. С. Зданович) визволили село від нацистських окупантів. Воїни, які загинули в цих боях, були поховані в могилі, що описується.

     Первісно на могилі був установлений дерев’яний обеліск, який у 1956 р. замінили на залізобетонну скульптуру. В 1980 р. під час реконструкції проведена заміна скульптури і споруджена стела, на якій увічнені прізвища 29 земляків, які загинули на фронтах Другої світової війни. В 2011 – 2012 рр. підчас реконструкції відбулася заміна меморіальних дошок.
     Література: 1. ЦАМО РФ, ф. 33, оп. 11458, спр. 288, 327; ф. 58, оп. 18002, спр. 151, 347; ф. 334, оп. 5252, спр. 496.

Надія Шейміна

Література:

     1. Придніпровський край. Опис поселень Катеринославського повіту. Д: Ліра, 2016. - С. 22 .

     2. Дворяне Екатеринославской губернии / В. Н. Заруба. – Д.: Лира, 2016. – С. 318, 479.

    3. Пам'ятки історії та культури Томаківського району.

Составители: Надежда Лиштва и Марьян Корбут.

Марганец Туристический" в социальных сетях:
        

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Карты: Екатеринославская губерния, Дикое поле, Великий Луг, город Марганец

В этом разделе Вы найдете старинные карты Дикого поля (Loca Desertra), Великого Луга, Днепровских порогов, Екатеринославской губернии и современные карты Запорожской и Днепропетровской области.  Дикое поле Дикое поле  1648г.

ПЕРША ЗАПОРОЗЬКА СІЧ - ТОМАКІВСЬКА

ПЕРША ЗАПОРОЗЬКА СІЧ - ТОМАКІВСЬКА      Територія сучасного міста Марганця зберігає пам’ять про славне запорозьке козацтво, адже саме тут колись знаходилася перша запорозька Січ – Томаківська.      Запорозьке козацтво – унікальне явище в історії Європи. Козаки звалися запорозькими від того, що мешкали на території Запорожжя (це сучасна Дніпропетровщина, Донеччина і Кіровоградщина). На найбільшій українській річці Дніпро, ближче до півдня країни, були великі пороги. Тоді Дніпровські пороги вважалися одним з нерукотворних чудес світу. Територія, що знаходилася за цими порогами, називалася ЗАПОРОЖЖЯМ. А козаки, які там перебували називали себе запорозькими, тобто такими, що знаходились на території за порогами. Тому варто розрізняти поняття – запорозький і запорізький. Запорозький – це той, що стосується історичного регіону Запорожжя. А запорізький – це сучасне означення, що позначає відношення до міста Запоріжжя (отримало місто таку назву лише в 1921 році).      Через те, що к

Великий Луг Запорожский

Великий Луг - историческое название местности, огромных речных плавней, размещавшихся в XVI веке - XVIII веке ниже порогов на левом берегу реки Днепра между Днепром и его левым притоком Конкой, по которой в XVIII веке проходила граница с Крымским ханством. Вся эта местность принадлежала Запорожской Сечи. С Великим Лугом нередко отождествлялось все Запорожье. На Великом Лугу казаки пасли домашний скот, в случае грозившей опасности находили в здешних плавнях и зарослях укрытие. Поэтому Великий Луг был для казаков символом безопасности и воли. В песнях его называли «Отцом (укр. Батько)»: « Ой Січ — мати, а Великий Луг — батько, Що в Лузі заробити, то в Січі пропити ».