Перейти до основного вмісту

Підкови на щастя з околиць Марганця

Джерело - "Вісник Туристичний Марганець"

Давно існує повір’я, що знайти справжню підкову – на щастя. Чи знаходили ви коли-небудь підкову? 
А учасник товариства «Марганець Туристичний» Олег Прудіус зібрав невеличку колекцію найрізноманітніших підков. Це справжні підкови, які свого часу слугували коням. Що цікаво, як розповів Олег, всі вони були знайдені на околицях міста Марганця. Побачити ці підкови на власні очі – це вражаюче. Відразу виникло безліч запитань до Олега.



- З чого почалося Ваше захоплення збирати підкови?
- Якось в шкільні роки я вперше знайшов підкову у дворі свого дядька. Під час садіння дерева ми копали яму і натрапили на смітник. Там серед іншого сміття була і підкова. Але вона, на жаль, не зберіглася. І немає її фото. А вже вперше сфотографував підкову, яку було знайдено на острові Томаківка, 7 жовтня 2012 року.

- Всі підкови дуже різні. Чому вони всі різняться?
- У коней, як і у людини, різний розмір ноги (копита), це залежить від особливостей тварини, віку та породи. Крім того, підкови бувають літні та зимові. Також різняться між собою підкови, виготовлені в різний час різними ковалями. Наприклад, в моїй колекції підкови з квадратними шипами, які вкручуються, виготовлені німцями в період окупації за часів Другої світової війни. Їх ми з друзями знаходили в районі Піролюзиту. Ви бачите, що вони трохи більші за розміром, бо призначені для коней, що перевозили важкі вантажі. Найбільша з моїх підков важить 780 г, а найменша – 330 г. Менші я знаходив на острові Томаківка, там, де раніше був сад. Видно, його обробляли, використовуючи коней. А теоретично можливо, що якась підкова, знайдена на острові, - ще з козацьких часів, адже саме там наприкінці 16 століття розташовувалася перша січ запорозьких козаків – Томаківська. 

- Яким чином підкови використовувалися? Як вони кріпилися до кінських копит?
- Підкови вигадали для того, щоб уберегти копита коней від травм і хвороб. Адже рогові частини копита з часом зношуються, стираються, пошкоджуються різними предметами. Тоді кінь страждає через біль і відмовляється ходити. Спочатку люди винайшли пристосування задля запобігання пошкодження копит у формі сандаль із соломи, шкіри чи навіть лика. Коли почали використовувати метал, виготовляли підкови, які прив’язували до копит. І лише в середньовіччі навчилися прикріпляти підкови до копит цвяхами. Широкого поширення підковування коней отримало з 12 століття.
Раніше майже у кожному селі чи то в колгоспі, на підприємстві обов’язково був коваль. Він виготовляв багато різних речей, у тому числі і підкови. Коваль же і підковував коней. Від стану копит і якості кування багато в чому залежала працездатність коня. Кожна підкова підбиралася і підганялася під розмір копита окремого коня. 
Підкови з моєї колекції кріпилися до копит спеціальними цвяхами. Цвях для підковування називається ухналь. Він складається з головки, шийки, штифта (або клинка) і вістря. На деяких з моїх підков можна побачити ухналі, що залишились. Важливо, щоб підкова щільно прилягала до копита, інакше вона розбовтається і відлетить.

- Розглядаючи Вашу колекцію, я помітила, що на деяких підковах є шипи. Навіщо вони потрібні?
- Взагалі-то підкова не лише допомагала зберігати копита тварини здоровими, але й запобігала падінню коня на слизькій поверхні. Шипи на підковах робили для кращого зчеплення з льодом. Шипи зазвичай присутні на всіх підковах. Літні підкови мають тупі шипи, а зимові – більш загострені. Висота шипів приблизно дорівнюється товщині підкови. Можливо, та підкова, що з шипами, не така зношена (стерта), як ті, що без шипів.
Існує думка, що однією з причин поразок Олександра Македонського стали проблеми з копитами коней. А Наполеон втратив більшу частину свого війська лише тому, що коней не перевзули в зимові підкови.

- Як часто треба підковувати коней?
- Приблизно за півтора місяця рогова частина копита відростала настільки, що коня треба було перепідковувати. Коням, які працювали в упряжках, підковували всі ноги, іншим же достатньо було підкувати дві передні ноги. Вмілий коваль завжди був в пошані серед людей.

- Чи виділяєте серед Вашої колекції підков якусь особливу?
- Всі підкови цікаві та дорогі мені по-своєму. Вони різні за розміром та технікою кування. Але немає якоїсь улюбленої, вони всі для мене - витвори ковальського мистецтва, історичні пам’ятки нашого краю.

- Існує традиція вішати підкову на воротах чи над вхідними дверима, як символ щастя, успіху та багатства. Що Ви думаєте з цього приводу?
- Віра у щасливі якості кінської підкови - один з найпоширеніших сучасних забобонів серед багатьох народів, незалежно від віросповідання. І нашому краю неодноразово помічав, що люди чіпляють підкови в різних місцях. На Максимівці, що в передмісті Марганця, у когось висить підкова на воротах. Ще бачив прикручену підкову ззаду на автобусі «ПАЗ» Марганецького гірничо-збагачувального комбінату, на вантажній фурі. Це справжні підкови. Частіше зустрічав вдома у знайомих сувенірні, декоративні підкови, не обов’язково металеві. Їх розміщують в коридорі чи на холодильнику. Бачив, що і сучасні ковалі також виготовляють прикрашені підкови.
Можливо, така традиція вважати підкову символом щастя і успіху виникла через те, що мати коня міг собі дозволити лише заможний, багатий господар. Адже і в наш час утримувати коней може далеко не кожен.
Цікаво, що Давньому Єгипті для коней, яких запрягали в колісницю фараонів, виковувалися золоті підкови. Така знахідка дійсно могла збагатити свого власника. 
Колись і в мене над дверима висіла підкова. Якихось відчутних змін в житті я не помітив. Але, вважаю, якщо щиро вірити в магічну силу підкови, то, можливо, вона і принесе вам вдачу та успіх. 

- Ваша колекція дійсно справляє враження. Дякую Вам, Олеже, за цікаву розмову! Гадаю, що Ви – вже щаслива людина, бо Вам пощастило знайти стільки гарних підков й гідно оцінити їх естетичну та краєзнавчу цінність. Бажаю, щоб Ваша колекція поповнилася ще багатьма цікавими підковами.

Розмовляла Ольга Забенько

"Марганець Туристичний" в социальных сетях:

Популярні дописи з цього блогу

ПЕРША ЗАПОРОЗЬКА СІЧ - ТОМАКІВСЬКА

ПЕРША ЗАПОРОЗЬКА СІЧ - ТОМАКІВСЬКА      Територія сучасного міста Марганця зберігає пам’ять про славне запорозьке козацтво, адже саме тут колись знаходилася перша запорозька Січ – Томаківська.      Запорозьке козацтво – унікальне явище в історії Європи. Козаки звалися запорозькими від того, що мешкали на території Запорожжя (це сучасна Дніпропетровщина, Донеччина і Кіровоградщина). На найбільшій українській річці Дніпро, ближче до півдня країни, були великі пороги. Тоді Дніпровські пороги вважалися одним з нерукотворних чудес світу. Територія, що знаходилася за цими порогами, називалася ЗАПОРОЖЖЯМ. А козаки, які там перебували називали себе запорозькими, тобто такими, що знаходились на території за порогами. Тому варто розрізняти поняття – запорозький і запорізький. Запорозький – це той, що стосується історичного регіону Запорожжя. А запорізький – це сучасне означення, що позначає відношення до міста Запоріжжя (отримало місто таку назву лише в 1921...

Комплексна пам'ятка природи на узбережжі Каховського водосховища

У червні 1991 року у Франції (м. Дінь) відбувся Перший Міжнародний симпозіум з охорони геологічної спадщини, на якому було створено Європейську Асоціацію зі збереження Геологічної Спадщини (РгоСео). Учасники симпозіуму прийняли "Міжнародну декларацію прав пам'яті Землі", основні положення якої являють собою звернення до всього людства і тому мають бути процитовані: Комплексна пам'ятка природи на узбережжі Каховського водосховища  1. Прийшов час визнати унікальність Землі так само, як визнається унікальність людського життя.  2. Мати Земля тримає нас, кожен з нас і всі ми разом прив'язані до неї. Вона - зв'язок між нами. 3. Земля має вік 4,5 млрд. років. Вона - колиска життя з усіма змінами та перетвореннями, її тривала еволюція, її повільне визрівання сформувало навколишнє середовище, в якому ми живемо.  4. Наша історія та історія Землі тісно пов'язані, її історія - це наша історія і її майбутнє - наше майбутнє. 5. Земля в усіх аспектах це наше середовище....

Село Добрая Надежда или: Мыс Доброй Надежды в народе Яковлево

Мыс Доброй Надежды. Владельческая деревня была населена помещиком и дворянином Екатеринославского уезда Д. М. Станковичем. Дмитрий Михайлович Станкович, родился 26 октября 1793 г. в семье дворян Бахмутского уезда. Его отец – Станкович Михаил Николаевич родился около 1738 г., сербской национальности, из обер-офицерских детей. Участник турецких и польских походов, с 1786 г. - премьер-майор в отставке. В браке с надворной советницей (с 1795 г.) Прасковьей Ивановной у него было четверо детей: Иван, Николай, Дмитрий и Александр. Именно третий сын Дмитрий и заселил д. Мыс Доброй Надежды. Дмитрий Михайлович проходил военную службу, участник войны 1812 г., генерал-майор с 1826 г., кавалер Георгия 4 кл. (26.11.1827 г., за выслугу). За ним в Екатеринославском уезде числилась с. Голая Грушевка , д. Мыс Доброй Надежды и д. Николаевка , где 12302 дес. и 1466 кв. саж. зем. Умер в возрасте 64 лет, в 1855 г. Опекуном над имением его малолетних наследников стал Александр Александрович Клейн (...