Перейти до основного вмісту

З нагоди дня народження Л.С.Боровика, журналіста, письменника-публіциста, краєзнавця м. Марганця

23 липня свій день народження відзначає талановитий журналіст міста Марганця, письменник-публіцист, краєзнавець, громадський активіст - Леонід Семенович Боровик.


Леонід Семенович багато років присвятив журналістській роботі і навіть зараз не полишає своє покликання. Він пише дивовижні статті, його письменницький талант сповнений художньої поетичності, фантазійності та емоційності. Його статті важко сплутати з роботами інших журналістив: Леонід Семенович має свій унікальний стиль викладу матеріалу.
Л.С.Боровик народився та виріс в с. Мар’ївці, що в передмісті Марганці. Він всім серцем щиро любить рідний край, через всю свою душу пропускає усі негаразди та проблеми рідного селища і не може стояти осторонь, щоб не вирішити їх. Вже багато років Леонід Семенович - головний редактор газети “Нам тут жити”, що полюбилася багатьом марганчанам, особливо мар’ївчанам. В ній друкуються статті про здобутки та досягнення в місті, підіймаються наболілі проблеми та шукаються шляхи їх вирішення.
Як говорить сам Леонід Боровик: “Талант журналіста в собі відчув випадково. Перші проби пера були в шістдесяті роки минулого століття, коли я проходив строкову службу в армії, в інженерно-саперному батальйоні під Будапештом (Угорщина).” На батальйон з Радянського Союзу приходила газета “Ленинское знамя”. Багато хто з солдат і офіцерів писали для неї статті. Це наштовхнуло Леонід на думку спробувати себе , і він взявся вперше за перо. Перша замітка була невеликою і присвячувалася солдату роти В.Ганевичу. Так Леонід Боровик став громадський воєнкором.
Після армії Леонід Семенович повернувся на рідну Дніпропетровщину та пішов працювати трактористом в Грушевський кар’єр Марганецького гірничо-збагачувального комбінату. Для місцевої газети “Шахтар Марганця” Леонід Семенович готував публікації про життя механізаторів, кращий виробничий досвід. Дещо з гірничої кореспонденції він відправляв до обласної газети “Днепровская правда”.
В 1969 році Л.С.Боровика знову призвали на воєнну службу. Він продовжує співпрацю з газетою “Ленинское знамя”, що видавалася Київський воєнним округом. Редакція була дуже задоволена якісними публікаціями Леоніда Боровика.
Потім були роки навчання в Київському державному університеті на факультеті журналістики, по закінченню якого Леоніда Семеновича направили працювати в редакцію газети “Шахтар Марганця”. Тут він плідно працював на журналістській ниві та набирався досвіду від колег-журналістів: Віри Хвостик, Анатолія Гнєзділова, Миколи Овчаренка, Микити Лещенка.
Коли при Марганецькому гірничо-збагачувальному комбінаті з’явилося радіомовлення, то Леоніда Боровика призначили редактором місцевого радіо, яке регулярно готувало випуски “Новини Марганця”. Як головний редактор радіомовлення, Л.С. Боровик співпрацював з обласним радіо, що охоплювало Нікопольський, Томаківський та Апостоловський райони, часто виїздив у різні села, відвідував збори колгоспників на полях, фермах, рибколгоспах тощо. Виходив сотні кілометрів, побував у найвіддаленіших районах області: Криворізькому, Солонянському, Широківському, Томаківському.
За багато років роботи на обласному радіо Леонід Семенович підготував десятки репортажів, провів сотні зустрічей з прекрасними, добрими, працьовитими людьми, написав безліч нарисів про трудові колективи. В кожному матеріали Л.С.Боровик намагався показати справжню суть людини - її ставлення до праці, життя в родині, внутрішній світ. А слухачі завжди з інтересом очікували вихід в ефір марганецького журналіста. Їх підкупали його щирість, м’якість інтонації голоса, відсутність фальші. Хоча він міг і перевтілюватися і змінювати голос залежно від теми. Його порівнювали з відомим диктором Ю.Левітаном, диктором Всесоюзного радіо В.Балашовим.
Багато років Леонід Семенович випускав газету “Правдивий вісник”. Він завжди слідкував, щоб матеріали були якісними, цікавими, достовірними, художньо виразними. Зараз свій журналістський досвід Леонід Боровик втілює в газету “Нам тут жити”.
Сьогодні Леонід Семенович може сміливо пишатися своїми творчими здобутками. Ним підготовлено та написано безліч найрізноманітніших публікацій. Для шанувальників його творчості на правах рукописів він випустив книги: “Вище сил своїх” (2012), “Молотом, серпом та бойовим пером” (2014). А до ювілейного дня народження Леоніда Семеновича побачила світ його книга “Покличте мене” (2016). (Запитуйте ці книги в Марганецькій центральній міській бібліотеці.)

В 2016 році Л.С.Боровик відзначив в Марганецькій центральній міській бібліотеці ювілейний день народження, на який привітати іменинника прийшли колеги, друзі та шанувальники творчості ювіляра.
В 2016 році Л.С.Боровик відзначив в Марганецькій центральній міській бібліотеці ювілейний день народження, на який привітати іменинника прийшли колеги, друзі та шанувальники творчості ювіляра.
Нещодавно в Марганці за ініціативи товариства “Марганець Туристичний” започатковано проєкт по створенню в Мар’ївці лісопарку “Великий Луг Запорозький”. Леонід Семенович бере активну участь в його реалізації, допомагає по можливості активістам товариства та завжди щиро радіє успіхам в реалізації задуманого. Така вже він небайдужа та непосидюча людина, що не може не підтримати гарних починань, що сприяють покращенням в нашому місті.

Щиро вітаємо Леоніда Семеновича Боровика з днем народження! Бажаємо його міцного здоров’я, невичерпного оптимізму, безмежного натхнення, нових цікавих публікацій та вдячних читачів!


Підготувала Ольга Забенько, 
пр. бібліограф ЦБС


Популярні дописи з цього блогу

ПЕРША ЗАПОРОЗЬКА СІЧ - ТОМАКІВСЬКА

ПЕРША ЗАПОРОЗЬКА СІЧ - ТОМАКІВСЬКА      Територія сучасного міста Марганця зберігає пам’ять про славне запорозьке козацтво, адже саме тут колись знаходилася перша запорозька Січ – Томаківська.      Запорозьке козацтво – унікальне явище в історії Європи. Козаки звалися запорозькими від того, що мешкали на території Запорожжя (це сучасна Дніпропетровщина, Донеччина і Кіровоградщина). На найбільшій українській річці Дніпро, ближче до півдня країни, були великі пороги. Тоді Дніпровські пороги вважалися одним з нерукотворних чудес світу. Територія, що знаходилася за цими порогами, називалася ЗАПОРОЖЖЯМ. А козаки, які там перебували називали себе запорозькими, тобто такими, що знаходились на території за порогами. Тому варто розрізняти поняття – запорозький і запорізький. Запорозький – це той, що стосується історичного регіону Запорожжя. А запорізький – це сучасне означення, що позначає відношення до міста Запоріжжя (отримало місто таку назву лише в 1921...

Комплексна пам'ятка природи на узбережжі Каховського водосховища

У червні 1991 року у Франції (м. Дінь) відбувся Перший Міжнародний симпозіум з охорони геологічної спадщини, на якому було створено Європейську Асоціацію зі збереження Геологічної Спадщини (РгоСео). Учасники симпозіуму прийняли "Міжнародну декларацію прав пам'яті Землі", основні положення якої являють собою звернення до всього людства і тому мають бути процитовані: Комплексна пам'ятка природи на узбережжі Каховського водосховища  1. Прийшов час визнати унікальність Землі так само, як визнається унікальність людського життя.  2. Мати Земля тримає нас, кожен з нас і всі ми разом прив'язані до неї. Вона - зв'язок між нами. 3. Земля має вік 4,5 млрд. років. Вона - колиска життя з усіма змінами та перетвореннями, її тривала еволюція, її повільне визрівання сформувало навколишнє середовище, в якому ми живемо.  4. Наша історія та історія Землі тісно пов'язані, її історія - це наша історія і її майбутнє - наше майбутнє. 5. Земля в усіх аспектах це наше середовище....

Село Добрая Надежда или: Мыс Доброй Надежды в народе Яковлево

Мыс Доброй Надежды. Владельческая деревня была населена помещиком и дворянином Екатеринославского уезда Д. М. Станковичем. Дмитрий Михайлович Станкович, родился 26 октября 1793 г. в семье дворян Бахмутского уезда. Его отец – Станкович Михаил Николаевич родился около 1738 г., сербской национальности, из обер-офицерских детей. Участник турецких и польских походов, с 1786 г. - премьер-майор в отставке. В браке с надворной советницей (с 1795 г.) Прасковьей Ивановной у него было четверо детей: Иван, Николай, Дмитрий и Александр. Именно третий сын Дмитрий и заселил д. Мыс Доброй Надежды. Дмитрий Михайлович проходил военную службу, участник войны 1812 г., генерал-майор с 1826 г., кавалер Георгия 4 кл. (26.11.1827 г., за выслугу). За ним в Екатеринославском уезде числилась с. Голая Грушевка , д. Мыс Доброй Надежды и д. Николаевка , где 12302 дес. и 1466 кв. саж. зем. Умер в возрасте 64 лет, в 1855 г. Опекуном над имением его малолетних наследников стал Александр Александрович Клейн (...