Село Красногригорьевка

Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской Епархии: Церкви и приходы прошедшего XVIII столетия. - Екатеринослав, типография Я.М. Чаусского, 1880.

Красногригорьевка (Чернышева) на карте Шуберта.

СЛОБОДА КРАСНОГРИГОРЬЕВКА, ЧЕРНЫШЕВКА.

Слобода Красногригорьевка-Чернышевка, многолюдная, с населением зажиточным, при двухштатном церковном причт, нахо-дится Екатеринославскаго уезда в 3-м благочинническом округе.

Местность нынешней слободы Красногригорьевки, роскошкая и живописная, богатая и плодородная,—древнейшее запорожское зай-мище, старожитная казацкая маетность—в 1778 году, на значительном пространстве околичной земли, поступила рапговою дачею в собственность, в полное владение графа Ивана Григорьевича Чернышева и супруги его Анны Александровны Чернышевой.

Медленно заселялась здесь слобода народом семейнымъ и оседлым; еще медленнее шло между слобожанами дело о постройке церкви. Излагаем здесь несколько кратких сведений по этому делу.

Екатеринославскаго уезда слободы Его сиятельства графа Чернышева Григорьевки подданные—Тимофей Перехристъ, Иван.

Нежевака, Сидор Гончаренко, Иван Вареник, Ефим Бурляй и прочие, по желанию всего общества, 10-го сентября 1795 года, представили преосвященному Гаврилу, митрополиту Екатеринославскому, прошение, в коем писали: "В слободе нашей Григорьевке по числу дворов, коих имеется до двух сот, в них муж., по ревизальному счету, 371, а жен., 359 душ, намерены мы ныне по христианскому обряду собственным нашим коштом выстроить, во именование святого апостола и евангелиста Іоанна Богослова церковь, а об отмежевании для продовольствия имеемых быть при той нашей церкви священно церковнослужителей ста двадцати десятин земли и на оную план обязуемся просить Екатеринославскаго губернатора; для чего испросив у господина вице-адмирала и кавалера Николая Семеновича Мордвинова, коему сия слобода Григорьевка от Его сиятельства вверена, позволение, которое у сего прилагая, вашего высокопреосвященства покорнейше просим о выстройке в оной нашей слободе Григорьевке в означенное именование церкви дать повеление, для которой уже заготовлен принадлежащий на оную лес; а пока оная строением будет окончена, дабы мы не лишались богослужения и христианских треб, просим дозволить иметь молитвенный дом и о сем учинить милостивое рассмотрение и резолюцию".

Мордвинов от 23-го мая 1795 года, из Николаева, писал преосвященному Гаврилу, митрополиту Екатеринославскому: "Жители слободы Его сиятельства графа Ивана Григорьевича Чернышева, называемой Григорьевки, в которой дворов около 200 считается, желая построить в ней церковь, просили меня исходатайствовать у вашего высокопреосвященства на то благословение. Как слобода сия поручена Его сиятельством в мое призрение: то я приятнейшим долгом поставляю просить покорнейше ваше высокопреосвященство дать им на сооружение храма архипастырское благословение". По сим бумагам резолюціею отъ 10-го сентября 1795 года, преосвященный Гавріил приказал предписать духовному Правленію сделать рассмотрение и репортовать, в состоянии ли просители своим коштом строить и

содержать церковь. В ответ на это, репортом от 28-го ноября 1799 года Новороссийское духовное Правление представляло Новороссийской духовной Консистории: "Оная духовная Консистория присланным в сие Правление указом прошлого 795 года от 12-го сентября за № 1627, составившимся по резолюции его высокопреосвященства Гаврила, митрополита бывшаго Новороссийского, нынешняго Кіевскаго, повелела учинить сему Правлению рассмотрение, в состоянии ли подданные Его сиятельства графа Чернышева выстроить, въ слободе Григорьевке церковь собственным коштом и содержать оную, и что окажется, репортовать. Почему за учинением в семь Правлении определения, данным сего Правления присутствующему, покойному благочинному Быстрицкому указом велено о том на месте исследовать. Но как он не учинил о том основательнаго исследования и очень глухо о деле том прописал в репорте своем, представленном 5-го марта 1796 года; то вместо его, по прошествіи некоего времени, съезжал на место протопоп Іоанн Станиславский и нашел, что тамошние жители не получили от помещика своего настоящаго повеления о испрошенеи им позволения выстроить в слободе той церковь и не исходадайствовавши плана для подцерковной земли, сами то предначали без всякаго основания и сложили только для начатия оной церкви 100 руб., с не большим о чем по возвращении из той слободы Григорьевки 1-го апреля сообщил он, протопоп, к сведению сему Правлению, и отрепортовано во оную Консисторию. Но как по справке в сем Правлении оказалось, что о таком последовании по сие время оной Консистории недонесено единственно чрезъ нерадение бывшаго в сем Правлении письмоводителя; то ныне, за отысканием сего указа, дабы известно было оной Консистории, что исследование по оному было чинено, сим Новороссийское духовное Правление почтенно репортует". По сему репорту в Новороссийской духовной Консистории 21-го декабря 1799 года состоялось такое определение :"Как оные подданные, селения Григорьевки жители о дозволении построить в оном селении церковь с 795 года не настаивают, да и сооружить оную, как из репорта Новороссийскаго духовнаго Правления видно, не в состоянии и начали сие без дозволения помещика своего и без всякаго основания; для того оставя сие дело без действия, отдать в архив при копии сего журнала".

Марьян Корбут с книгой в плавнях.

Материалы из книги: В.Чабаненко Украинская Атлантида.

Червоногригорівка – селище міського типу Нікопольського району Дніпропетровської області.

За даними 70-х років 20-го століття, тут мешкало 8127 чоловік . До затоплення плавнів було поділене Чернишівським лиманом на дві частини. Після ж – лиман злився з Каховським водоймищем, а селище, посунувшись нагору, утворило суцільний масив. Це старовинне запорозьке займище, що з 1778-го року стало «ранговой дачєй» графа Чернишова. За прізвищем власника довгий час називалася Чернишівкою; правда, Андріан Кащенко виводив його назву від якогось запорожця Черниша, що мав тут зимівник. У кінці 19-го століття, за розпорядженням губернського начальства, перейменоване на Красногригорівку, а в 20-х роках минулого століття більшовицькою владою – на Червоногригорівку. Мотивація другої частини топоніма-композита точно не з’ясована, перша ж його частина пов’язана з тим, що в цьому районі до Великого Лугу входила річка Червона. Місцеве населення тепер уживає здебільшого назву Красногригорівка. За джерелами: Чернишівка, Красногригоріка . Червоногригоровка . Червона Григорівка).

Є спогади 116-літнього Івана Гнатовича Розсолоди, що їх записав на початку 80-х років 19-го століття в селі Чернишівці (тепер Червоногригорівка) Дмитро Яворницький:

«Тепер як сказати, що воно тоді (за козаччини – В.Ч.) було, так і не повірять. Тоді цвіти усякі цвіли, тоді трави великі росли. Ось тут, де тепер у нас церква (недалеко від берега Чернишівського лиману – В.Ч.), так така була тирса, як оцей ціпок, що у мене в руці; як глянеш, так наче жито стоїть; а комиш, як той ліс, – іздалека так і біліє, так і вилискується. А що вже пирій, ковила, мурава, орошок, кураї, бурунчуки, то як увійдеш у них, так тілько небо та землю і видко, – діти, було, губляться в траві. Оце підніметься угору, виросте та вп’ять і впаде на землю, та так і лежить, як та хвиля на морі, а поверх неї уже й друга росте. Як запалиш, було, її, так вона неділі три або й чотири горить. Підеш косить – косою не одвернеш, поженеш пасти коней, то і не побачиш їх, загониш волів – тільки роги мріють. Чи випаде сніг, чи настане зима – байдужісінько: хоч який буде сніг, а трави не закриє. Пустиш собі чи коня, чи товаряку, чи овець, так вони так пустопаш і пасуться, тілько коло отари і ходили чабанці; а як загониш їх у траву, так вони поміж нею, наче комашня, мріють, – тільки увечері і вздриш. Тоді вже коло їх роботи – вибирати тирсу, що поналазе у вовну!... А що вже поміж тією травою та різних ягід – то й казати нічого. Оце як вийдеш, було, у степ та як розгорнеш траву, то полуницю так і бери руками. Оцієї погані, що тепер порозвелась, ховрашків та гусениці, тоді і чути не було. От які тоді трави були!

А бджоли тієї? А меду? Мед і по пасіках, мед і по зимівниках, мед і по бурдюгах так і стоїть, було, у липовниках (діжках із липових дощок – В.Ч.): скілько хочеш, стілько й бери: більш усього від диких бджіл. Дика бджола скрізь, було, сидить: і на комишах, і на вербах; де буркун – у буркуні, де трава – у траві. За нею і проходу не було: то, було, вирубують дупла, де вона сидить. А лісу того? Бузинина, свидина, вербина, дуб’я, груш’я! Груш було як напада з гілля, так хоч бери граблі та горни валки: так і лежать на сонці, пока не попечуться. Солодкі такі були, наче сукном покриті, – так патока з них і тече. А товщина лісу яка була? Верби – так, їже-Богу, десять аршин в обхват…

А звіру, а питці? Вовки, лисиці, барсуки, дикі кози, чокалки (той же вовк, тілько зліший над вовка), виднихи (звір схожий на лисицю, тілько живе в воді) – так один за одним і біжать, так і пластають… Вовків така сила була, що їх кийками били, а з їх кож чоботи носили та кожанки робили. А їжака того, їжака?... І казати нічого! Були ще й дикі свині – такі гладкі та здорові; вони більше всього по плавнях шниряли. Оце як побачиш у плавні яку свиню, то скорійш кидайся на дерево, ато хрю! хрю! чмак! чмак! – та до тебе! Так рилом і пре; виставе морду вперед та й слуха, чи не йде хто; як забаче чоловіка, зараз до нього – товкиць рилом! З ніг звале, тоді й давай рвати. Були й дикі коні; вони цілими табунами ходили; косяки три-чотири так і ходять…

А що вже птиці було – так Боже великий! Качок, лебедів, дрохов, хохітви, диких гусей, диких голубів, лелек, журавлів, тетерваків, куріп’ят – так хо-хо!... Та все які плодючі! Одна куріпка виведе, було, штук двадцять п’ять куріп’ят за місяць, а журавлі як понаплодять дітей, то ходять та тілько крюкають. Стрепетів сильцями ловили, дрохов волоком тягли, тетерваків, як настане ожеледиця, дрюками били. І що то за сила тієї птиці була! Як підніметься з землі, сонце застеле, а як сяде на дерево, то й гілля не видко: самий кім’ях висить; а як спуститься на землю, то вона, наче долівка, так і зачорніє. А лебеді як заведуться биться проміж себе, то піднімуть такий крик, що батько, було, вискоче із бурдюга та давай на їх стрілять, щоб порозганять. А вони піднімуться вгору та тілько порось-порось-порось!...

Нема тепер і тії сили риби, що тоді була. Оця риба, що тепер, так і за рибу не считалась. Тоді все чечуга, пістрюга, коропи та осетри за все одвічали. В одну тоню її витягали стілько, що на весь курінь (курінь козаків у Січі – В.Ч.) ставало»…

Тепер Червоногригорівка – типове селище міського типу, яке потерпає від нікопольської «цивілізації» та викидів енергодарівських монстрів-електростанцій (атомної й теплової).