Гармани - подих історії в камені

Їх можна зустріти де завгодно. Кам’яні катки з кількома гранями можна побачити в степу, в полі, у сільських дворах. Багато хто не знає, як вони називаються і задля чого використовувалися. Але, мабуть, кожен в житті їх бачив. Це - гармани. (Слово “гарман” походить від турецького harman - молотьба.)

Ще за часів Стародавнього Єгипту люди винайшли спосіб молотити зернові за допомогою подібних пристосувань. Биків, коней запрягали в подібні кам’яні катки, які вони тягали по полю. І гармани своїми гранями вибивали зерно з колосків. Такий вид молотьби називалася гармануванням. Подібні пристосування використовувалися і в Стародавній Індії, на Близькому Сході, в Грузії і навіть в Африці.

Гармани для молотьби в Україні були відомі вже з XVII ст., особливо в лісостеповій і степовій зонах. Але широкого застосування набули в ХІХ — на початку XX ст., зокрема у областях, де вирощували пшеницю та інші хлібні злаки. Гармани використовували переважно в південних районах України, бо зернові повинні були добре просохнути, щоб з колосків легко відокремлювалося зерно. 

Альтернативними способами молотьби були ціп та молотьба кіньми, які ходили по розстелених снопах по колу. Використання молотильного гармана, який приводився в рух одним або двома кіньми набагато полегшував цю роботу. 

Спершу гармани виготовляли з природного каменю, наприклад, у Таврійській губернії найчастіше з граніту. Але згодом його почали виготовляти з бетону, відливаючи у спеціальних формах.

Дикий камінь для гарманів добували в ярах, з нього виробляли циліндр довжиною близько 75 см, діаметром 45-50 см, а з обох кінців пробивали діри глибиною 10 см. Гармани були, як правило, з  п'ятьма-шістьма гранями, але бувало і більше. У них вставляли металеві штирі, які служили як би його поздовжньою віссю. За допомогою залізної осі гарман вмонтовувався у дерев'яну раму, що мала гак.  

Для кращого кочення по колу циліндр дещо скошували — два його кінці трохи відрізнялися діаметрами. Вузький кінець каменю при молотьбі звертався до центру кола обмолоту. Вага такого каменю була близько 100 кг, але траплялися і важчі. Дехто висловлював думку, що негативною моментом при використанні гарманів є давка зерна.

Молотильний гарман вправляли у дерев'яну раму з чотирьох брусків, два з яких своєю серединою кріпилися на осі. На раму навішували поперечну тягу з валками для упряжки коней. У гарман запрягали, зазвичай, пару коней, які волочили його по розстеленому на току збіжжю, і своїми ребрами він вибивав із колосся зерно. Такий масивний і важкий камінь, котячись по настелених снопах, набагато краще і швидше вимолочував зерно і перебивав солому, значно прискорював роботу.
Хороший гарман коштував дорого - за нього віддавали коня чи пару биків. Тому бідні селяни молотили ціпками.

Місце, де відбувається молотьба, називалося тік. Йог спеціально готовуали для молотьби. Поливали водою до стану потрібної твердості, трамбували дубовими стовпчиками або гладким катком, розкладали снопи. Тік був майже в кожному дворі, адже зерна заготовляли багато, із запасом на рік-два. 

Нещодавно товариство "Марганець Туристичний" започаткувало колекцію старовинних гарманів (і не тільки) біля славнозвісної Мар'ївської верби. Планується зібрати колекцію сільськогосподарських старожитностей з усіх найближчих місць. В наших околоцях в багатьох дворах ще збереглися гармани. Просимо долучитися до спільної справи збереження історичної спадщини всіх, хто має гармани чи інші подібні речі, подарувати товариству "Марганець Туристичний" для створення музею під відкритим небом.

Підготувала Ольга Забенько

Гарманы нашего края https://mn-tour.blogspot.com/2017/11/blog-post_26.html

Гарман у Марьевской вербы  https://mn-tour.blogspot.com/2019/10/blog-post_92.html