Перейти до основного вмісту

Колишня Очеретівська школа №4

Трішки уяви і мені здається, що вересневий післявоєнний дзвінок знову поплів отим маленьким коридором, завернув мимо канцелярії до 1-2 класів, що від сьогоднішньої автодороги, потім привітав приміщення 3-4 класів. Там угледів учителів Івана Івановича Казанця і Галину Іванівну Іванову, техпрацівницю Марію (світла їй пам'ять). На бронзовистий наспів шкільної осені зреагували дерева, які висаджені в Переможному році по периметру новенької початкової школи №4 і десятиліттями шумлять листочками, приваблюючи пташок. Це берести, тополі, осокори, клени. Вони пам’ятають гомінкі голоси маленьких вихованців сільської школи. 

Колишня Очеретівська школа №4

Любили бавитись біля новонасаджених дерев під час перерв Л. Максименко, В. Поляк та його сестра Катерина, М. Голодна, В. Сокол, Н. Кисла, В.Василь’єв, Р. Боровик, Ніна та Катя Боровики, А. Ганоченко і його сестричка Валя, О. Казанець, Коля та Раїса Парафесь і багата інших очеретян. Грали в «латки», бігали навипередки. Спалах сміху, безпричинні зойки, хлопчачі голоси, жарти. Аж поки не покличе дзвінок, з яким виходить чергова, тож через хвилину-другу подвір’я затихає. Дерева знову залишаються на одинці, з цікавістю поглядаючи на широкі вікна. Що в них? Там школярська юнь 1944-1945 років набувала знань, готувалась стати піонерами, вчилась дружити, шанувати батьків та дідусів, бабусь, допомагати їм. Щедрість дитяча вихлюпувалась через край – війни немає, щастя – попереду ще так багато літ, нових весен. І поруч завжди татки й матусі, дорогі тьоті і дідусі, старші братики і сестрички. Хотілося, ой як бажалося, та час невмолимо біг-летів аж до сьогодні. Коли дорогих, милих тобі людей уже поруч немає і не буде ніколи. Лий не лий сльози… 

Дерева біля школи...

Разом з нами вчився В. Зайченко, його брат Василь та сестричка Валя – тепер Валентина Павлівна, Гриша і Юрій Швеці, Шурик Іванов, Ваня Голодяєв, Володя Жук та його сестра Галина, В. Беседін, Ю. Юхименко. Було? Так, було, Семеновичу, скажуть мені друзі, згадуючи минуле. На жаль, чимало Очеретівських школярів післявоєнних літ уже
немає на світі, лягли навіки хто вдома, а хтось в інших краях землі. Немає і вчителів, що вчили любити працю, Радянську Вітчизну. Немає і самої школи, віддали її на розтин вітрам та громовицям, місцевим гультяям, неробам. Тож на переливчастий лункий дзвінок 1 вересня народна післявоєнна хата-читанка відповідає… мертвою тишею. От така шана пам’яті. Сумно стає, плакати хочеться, люди… 

Усередені приміщення

Непокоять душу й совість питання, питання. Чому не перетворити це стареньке приміщення в селищну бібліотеку, де б працював гурток з вивчення історії рідного краю, перетворення Мар’ївки та селища Острів у цікаве місце для мандрівників. Уже сьогодні підключитися до цікаво діючого місцевого осередку «Марганець- Туристичний», яким керую М. Корбут, надати йому частину сьогоднішнього клубу для зберігання тут різного реманенту цікавих експонатів, карт, схем, плакатів тощо. 

Леонід Семенович Боровик та Мар'ян Корбут

Давайте діяти разом! Освітянські осередки не повинні пустіти, вмирати, вони не заслуговують на таку страдницьку долю, небуття. Адже в їх трудовому активі десятки передовиків праці, знатних людей, лікарів, учителів, інженерів, майстрів культури, військовослужбовців. Це приміщення школи заслуговує на те, аби перед ним зняти шапку.




Л. Боровик
випускник 1952 р. початкової
школи №4 сел. Мар’ївки.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

ПЕРША ЗАПОРОЗЬКА СІЧ - ТОМАКІВСЬКА

ПЕРША ЗАПОРОЗЬКА СІЧ - ТОМАКІВСЬКА      Територія сучасного міста Марганця зберігає пам’ять про славне запорозьке козацтво, адже саме тут колись знаходилася перша запорозька Січ – Томаківська.      Запорозьке козацтво – унікальне явище в історії Європи. Козаки звалися запорозькими від того, що мешкали на території Запорожжя (це сучасна Дніпропетровщина, Донеччина і Кіровоградщина). На найбільшій українській річці Дніпро, ближче до півдня країни, були великі пороги. Тоді Дніпровські пороги вважалися одним з нерукотворних чудес світу. Територія, що знаходилася за цими порогами, називалася ЗАПОРОЖЖЯМ. А козаки, які там перебували називали себе запорозькими, тобто такими, що знаходились на території за порогами. Тому варто розрізняти поняття – запорозький і запорізький. Запорозький – це той, що стосується історичного регіону Запорожжя. А запорізький – це сучасне означення, що позначає відношення до міста Запоріжжя (отримало місто таку назву лише в 1921...

Комплексна пам'ятка природи на узбережжі Каховського водосховища

У червні 1991 року у Франції (м. Дінь) відбувся Перший Міжнародний симпозіум з охорони геологічної спадщини, на якому було створено Європейську Асоціацію зі збереження Геологічної Спадщини (РгоСео). Учасники симпозіуму прийняли "Міжнародну декларацію прав пам'яті Землі", основні положення якої являють собою звернення до всього людства і тому мають бути процитовані: Комплексна пам'ятка природи на узбережжі Каховського водосховища  1. Прийшов час визнати унікальність Землі так само, як визнається унікальність людського життя.  2. Мати Земля тримає нас, кожен з нас і всі ми разом прив'язані до неї. Вона - зв'язок між нами. 3. Земля має вік 4,5 млрд. років. Вона - колиска життя з усіма змінами та перетвореннями, її тривала еволюція, її повільне визрівання сформувало навколишнє середовище, в якому ми живемо.  4. Наша історія та історія Землі тісно пов'язані, її історія - це наша історія і її майбутнє - наше майбутнє. 5. Земля в усіх аспектах це наше середовище....

Село Добрая Надежда или: Мыс Доброй Надежды в народе Яковлево

Мыс Доброй Надежды. Владельческая деревня была населена помещиком и дворянином Екатеринославского уезда Д. М. Станковичем. Дмитрий Михайлович Станкович, родился 26 октября 1793 г. в семье дворян Бахмутского уезда. Его отец – Станкович Михаил Николаевич родился около 1738 г., сербской национальности, из обер-офицерских детей. Участник турецких и польских походов, с 1786 г. - премьер-майор в отставке. В браке с надворной советницей (с 1795 г.) Прасковьей Ивановной у него было четверо детей: Иван, Николай, Дмитрий и Александр. Именно третий сын Дмитрий и заселил д. Мыс Доброй Надежды. Дмитрий Михайлович проходил военную службу, участник войны 1812 г., генерал-майор с 1826 г., кавалер Георгия 4 кл. (26.11.1827 г., за выслугу). За ним в Екатеринославском уезде числилась с. Голая Грушевка , д. Мыс Доброй Надежды и д. Николаевка , где 12302 дес. и 1466 кв. саж. зем. Умер в возрасте 64 лет, в 1855 г. Опекуном над имением его малолетних наследников стал Александр Александрович Клейн (...