Впродовж життя кожного чекає чимало випробувань. Але інколи варто зробити зробити виклик самому собі. Випробувати свої сили та свідомо вийти із зони комфорту.
Сміливі та відважні учасники товариства “Марганець Туристичний” вирішили пройти піший марафон на відстань 50 км (а пройшли більше 56 км).
Рано-вранці одного весняного дня розпочався наш довгий маршрут. О 7-ій ранку сонечко тільки-но зійшло, і в місті ще було по-вранішньому тихо-спокійно, очікувалася гарна погода. Запустили мобільний додаток Strava, щоб точно простежити маршрут походу та його відстань. Маршрут завчасно підготував керівник товариства “Марганець Туристичний” Мар’ян Корбут.
Для далекого походу найперший важливий фактор - зручне та якісне взуття. Головне, щоб підошва була міцною.Та все одно треба бути готовим, що натруться мозолі. Краще запастися якісним широким пластиром. Щодо одягу, то, звісно, він повинен бути зручним та враховувати погоду. Також бажано мати головний убір. Так ми і готувалися до походу на довгу відстань.
Точкою початку став центральний стадіон Марганця, звідки ми попрямували до селища Городище. Це старовинне селище (зараз входить до складу міста Марганця), досить колоритне та мальовниче. Особливою його окрасою є Свято-Троїцький храм, який і став першим місцем перепочинку. Приємною несподіванкою стала зустріч в церкві з її настоятелем отцем В’ячеславом. Він благословив святою водою учасників походу.
Прямуючи в сторону смт. Червоногригорівки ми пройшли повз селище Тимошівка, можливо, серед місцевих більш відома назва “Піролюзит” (за назвою колишньої копальні). А кілька років тому поблизу Тимошівки з’явився кар’єр з видобутку марганцевих руд.
Далі по маршруту за Тимошівкою нас чекало смт. Червоногригорівка. Село досить велике і простягається берегом Каховського водосховища.
Більше про смт Червоногригорівку тут: https://mn-tour.blogspot.com/2018/01/blog-post_19.html
Наш шлях проходив вздовж залізничної колії. Залізниця ця збудована на початку ХХ століття. Ми побачили два тунелі під колією. Виглядають вони досить вражаюче. Не зважаючи на їх поважний вік, вони в ідеальному стані. Кам’яна кладка виконана міцно, ніби тільки нещодавно все це побудували.
За Червоногригорівкою учасників походу чекало селище Мусіївка. Спочатку ми піднялися на величезний залізничний міст, що поєднує береги Каховського водосховища та по якому проходить колія до міста Нікополь. На мосту відкривається розкішний краєвид, що просто захоплює дух. Важко втриматися, щоб тут не сфотографуватися.
Далі наш шлях проходив через селище Мусіївка (підпорядковується Придніпровській сільській раді у складі Червоногригорівської громади).
Вважається, що в 1905 році на березі річки Черва поселився селянин по прізвищу Мусій. Річка була багата на рибу, водилися в ній величезних розмірів соми, щуки, коропи, лящі та інші. Селянин рибу солив, в’ялив та возив на ярмарок до м.Нікополя. Поступово до нього приєднувалися інші селяни, обживалися на новому місці. Займалися землеробством, риболовством, а деякі працювали на родовищі граніту. Поселення взяло назву Мусіївка, за іменем першого поселенця.
Село не має власного базового підприємства. Місцеві займаються сільським господарством, рибальством. Воно розташоване на узбережжі Каховського водосховища і має гарні облаштовані пляжі, зручні для літнього відпочинку.
На одному з них учасники походу зупинилися на відпочинок і обід.
При поході на далеку відстань головне взяти із собою достатню кількість води, щоб постійно пити. А з їжі - фрукти, зернові батончики, бутерброди, печиво чи цукерки. Можна взяти вітаміни.
Далі шлях проходив через Червоногригорівку на дамбу, а там - на острів Томаківка, що в передмісті Марганця. Сонце вже піднялося вище, стало трохи спекотно, йти вже було складніше. З’явилася перша втома, почали натиратися ноги. Йдучи ближче до води, нас огортав приємний вітерець, але через скупчення комарів рухатися було неприємно. Вони обліплювали лице, одяг, рюкзаки. Хоча вже на дамбі їх було менше. Там було приємно споглядати величезні хвилі Каховського водосховища, що виблискували під сонцем. І синє-синє небо, де літали натовпи чайок, гучно полюючи на рибу.
Минувши острів, ми дамбою попрямували до Грушівки. З однієї сторони дамби - Каховське водосховище, з іншої - унікальні річкові плавні - залишки Великого Лугу, що існував тут до створення Каховського водосховища. Ще грецький учений і письменник Геродот описував цю величезну, вкриту лісом низину, порізану й омиту протоками Дніпра, яку він звав Гілеєю. Прославлений за часів запорозького козацтва це був величезний плавнений масив. Власне, територія Запорожжя (що знаходилася за порогами Дніпра) нерідко ототожнювалася з Великим Лугом. Природа Великого Лугу була надзвичайно багата на рибу (навіть були велетенські білуги, товстоголові соми, цілими табунами плавали осетри, севрюги та стерляді), на різноманітних звірів та птахів. Усе Військо Запорозьке харчувалося на Січі рибою й дичиною з Великого Лугу. Козаки випасали тут свою худобу та за потреби переховувалися в розкішних хащах. Адже татари оминали Великий Луг, бо легко було заплутатися в безлічі озер, проток, багнищах, лиманах та стати вразливими.
Шкода, що не дбаємо гідно про таке природне багатство. Але і сьогодні залишки Великого Лугу приємно споглядати, вони ще й досі вражають своєю красою, захоплюють величчю.
Крокуючи вперед, насолоджуючись природними пейзажами, відчуваємо, що втома все більше дає про себе знати. Ноги гудуть, і болять натертості. Натхнення рухатися далі додають мальовничі краєвиди по дорозі.
А вже сонечко потроху сідало, відбиваючи свої промені в бурхливих хвилях водосховища, а з іншого боку загадково колихалися яскраво-зелені дерева, чагарники та очерети. Мелодійний спів птахів інколи переривав рев моторів автівок, що проїжджали повз нас по дорозі.
Старовинне село Грушівка (сучасна назва Іллінка) відривається пам’ятним знаком, який повідомляє про те, що саме тут на своїй пасіці помер легендарний кошовий отаман Війська Запорозького Низового Іван Сірко. Тому в Грушівці вже двічі проходив Міжрегіональний етнофестиваль обрядів і оберегів «Пасіка Сірка».
Мандруючи вулицями Грушівки, замислюємося про багате історичне минуле цього живописного куточка. Це місце, де оселялися запорозькі козаки. Тут Ілля Репін розпочав створення найвідомішої його картини "Запорожці пишуть листа турецькому султану". В Грушівці зупинявся видатний кінорежисер Олександр Довженко під час роботи над кіносценарієм "Поема про море". І досі багато невідомого та загадкового існує про церкву Архангела Михаїла, яка була задумана ще за часів Івана Сірка. Вона існувала в кінці 18 - на початку 19 століття, спочатку була дерев'яною, потім кам'яною. Та під час затоплення Каховським водосховищем зруйнована повністю.
Від старовинного села сьогодні залишилося лише кілька вулиць, інша частина затоплена водами Каховського водосховища.
Більше про Грушівку тут: https://mn-tour.blogspot.com/2015/10/blog-post_21.html
В селі Грушівка є природнє джерело води, біля якого нещодавно споруджено капличку та встановлено лавочки. Багато місцевих і не тільки приходять сюди, аби набрати чистої ключової води. Учасники походу також відвідали це місце, щоб перепочити, насолодитися прохолодною чистою водою та відновити сили. Бо на шляху ще чекало село Добра Надія.
Це також старовинне та досить колоритне село, утворене в 30-х роках XVII століття, як козацька слобода. Маючи багате історичне минуле, добронадіївці в сільській школі створили музей. Його експонати - з берегів Каховського водосховища, яке поглинуло значну частину села.
Серед мешканців до сьогодні легенди й перекази, пов’язані з Великим Лугом, зокрема про Антонову кручу, Марусину вербу та ін. Багато загадок і таємниць приховує старовинне кладовище з кам'яними хрестами.
Більше про село Добра Надія тут: https://mn-tour.blogspot.com/2015/10/blog-post_20.html
Діставшись села Добра Надія, учасникам належало подолати ще невелику частину маршруту, але сили були виснажені. Майже цілий день на ногах! Ми відвідали стільки дивовижних місць нашого краю. Лише замисліться, яка в нас багата та цікава історія, в якій унікальній місцевості ми живемо!
Шлях додому пролягав по дамбі та через плавні. Залишалися останні метри. Важко йти дорогою, де багато каміння. Це псує взуття, а при втомлених ногах відчувається кожний камінчик так, ніби йдеш босий. Легше йти по ґрунтовій дорозі, вона ніби пом'якшує кожний крок та зменшує біль від рухів.
На дамбі відкривається панорамний краєвид аж за обрій. День поступово завершувався, і сонце, таке ж втомлене, як і ми, поступово сідало за води Каховського водосховища. А ми проходили через річку Ревун.
До будівництва Каховського водосховища річка Ревун була досить потужна річка, про що і говорить назва. Хоч її унікальна екосистема дещо порушена втручанням людини, але річка і сьогодні не втратила своєї природної краси та привабливості. Вона протікає через територію Великого Лугу - бере початок біля села Грушівка (Іллінка) та доходить аж до Чернишівського лиману (поблизу смт. Червоногригорівки). Ревун - це права протока Дніпра, що відділяє з півночі Томаківський острів, на якому була розташована перша (Томаківська) Запорозька Січ. Мальовнича рослинність, чарівне водне плесо приваблюють мешканців. Добре в будь-яку пору відпочити біля річки. Насолодитися співом пташок та природою, відчути спокій та умиротворення.
Останнім пунктом відпочинку стало урочище Ракшино. Це місце відоме тим, що тут знаходиться курган та братська могила загиблих та похованих в 1943-1944 рр. під час Другої світової війни. В пам'ять про них встановлений пам'ятний знак та обеліск у вигляді солдата з вінком біля стели.
За урочищем Ракшино нас чекало місто. Біля стадіону ми зупинили мобільний додаток Strava. Виявилося ... 56,2 км. План перевиконано. Аж не віриться, що ми це зробили.
Ще кілька кроків і вже вдома. Багато емоцій, багато відчуттів та безмежна втома. Але відчуваєш себе таким щасливим від досягнення мети!
Піший марафон - це гарне тренування для будь-якої людини, особливо якщо маршрут проходить через мальовничі куточки рідного краю, старовинні селища, багаті своєю історію та природними надбаннями. Це допомагає розширювати власний потенціал, тренувати силу волі, формувати витривалість організму та покращувати фізичний стан, звільнятися від мисленнєвого інформаційного сміття.
Користь ходьби важко переоцінити, адже такий вид фізичних навантажень майже немає протипоказань. Можна багато говорити про те, що систематичні піші прогулянки - найкраща профілактика хвороб малорухливого способу життя: варикозу, проблем з артеріальним тиском, серцево-судинних захворювань тощо, а також найлегший спосіб підняття настрою та подолання негативних емоцій. Насичення організму киснем робить ходьбу приємним способом формування позитивного світогляду, стресостійкості. Піші походи - це додатковий час для саморозвитку та створення креативних ідей.
Тож не гайте часу, вирушайте на корисні та цікаві прогулянки разом з товариством "Марганець Туристичний"!
Ольга Забенько