Перейти до основного вмісту

Korbut Travel

Підгора

Підгора неначе захована від сторонніх очей. Далеко знаходиться від центру міста, сюди не ходять автобуси. Місцями Підгора покинута, забута, перекопана рудниками та копанками, де багато різноманітних  дерев, чагарників та колючих трав. Там де стояли колись хати, тепер покинуті місця. Вони кричать скрізь німоту свою - прийдіть, дізнайтесь, хто тут жив, коли, з яким укладом. Перекажіть й другим!

Один із старовинних районів міста Марганець має цікаву назву - Підгора. Гір у нашому  регіоні немає, однак район Підгора існує. Цей район виник на початку XIX ст. внаслідок розвитку промислової діяльності по видобутку марганцевої руди.

Історію района Підгора на просторах інтернету та інших джерелах учасникам товариства "Марганець Туристичний" виявити не вдалось. Тому практично всю інформацію довелось знаходити самостійно. Завдяки розповідям місцевого населення та старовинним світлинам.

Деякі люди із нашого міста й взагалі не знають про існування цього району. Років десь пятнадцять тому, були популярні копанки у яких місцеві видобували марганцеву руду. Такі копанки були без офіційного працевлаштування, тому про це заговорили по новинам, де згадали і про район Підгори.

Проводи в армію. Вулиця Колхозна 1949р. 
Світлина із архіву місцевої мешканки Підгори - Ірини Іванівни.

Вперше учасники товариства "Марганець Туристичний" побували у краєзнавчій експедиції на Підгорі 08.02.2021р. Де відвідали балку Бурякову та виявили віковий дуб Володимира. У момент коли ми його знайшли, дуб було продано під спил, та спільними зусиллями ми змогли його зберегти.


Біля дубу Володимира (Модеста).
09.11.2021р.

Чому ж саме Підгора має таку назву? Ми вирішили поспілкуватись з одним із корінних мешканців цього району - Олександром Петровичем Дубовиком. Також в ході розмови ми дізнались про шахти, назви вулиць та колишні плавні.

"Підгора, вона, як, рахується проти села Городище. Ми йдемо на гору і село вважається, що під горою. Взагалі Підгора ділиться на три частини: низ, центр, гора. (назви, які ми приміняємо між собою). Кусок села кар'єром забрали, там узкоколеїчка була на Піролюзит. По вул. Сенной залишилось три - чотири хати, а були по ту сторону. Виселили, потім по вул. Панфілова побудувались, рудник допомогав. 

Трубна вулиця є у нас, вона швидко будувалась. Назвали її Трубна із-за того, що із 29 шахти на 28 шахту лежала труба, качали воздух у шахту. Із-за тієї трубі, пішла вулиця Трубна. Вулиці зараз попереіменовували.

Шахт було дуже багато, більше двух десятків. Самі останні, які я пам'ятаю добре, була 28 і 29 шахта у районі Тимошовки, там була 29 шахта. Існували і інші шахти, як копали їх ще більгійці, але вони не глибокі. Кругом ствола вибрали та пішли далі. Оце ж тут одна шахта, зразу друга біля Віталія, третя, потім де Синичіха, там їх дві в ряд, біля Василь Макаровича, там тоже. Тут вони невеличкі, а от перековиряли багато.

Вулиця Колхозна, починається з села Городище і прямувала раніше аж до Нікопольскої траси. Із Максимівки до нас прямує асфальтна дорога, то до того ще, як тут були шахти, стояли по одну і другу сторону хати. Людей виселили на Максимівку по вулицях Добролюбова й Гастело. Наші люди, тут взагалі було переплетено, родичі. Там один клан, там другий. Наших багато переселили на Максимівку. Під кого не копали, залишились тут.  

На Підгорі було раніше сто тридцять дворів. Життя кипіло, не те слово! Один дядя Толя Жарков був інвалідом після війни, то в нього помоєму тільки троє хлопців було, а то так, двое-троє - це гарантія в кожному дворі. Четверо, п'ятеро, семеро, тут отаке во, дітвори було скільки, що балка місцева, ніколи трава в житті не росла, пилягака стояла з утра й до вечроа. Футбол і шо хочеш.

Були місцеві назви, такі, як "Ододівка" - це за путями в сторону села Городище. Перве воно, йшло "Вигін". Із-за чого "Вигін", тому, що скотину згоняли туди. Прививки коровам ветеренари робили. Потом йшла "Ододівка". Від чого це назва пашла та його коріння, хто його зна... За "Ододівкою" йшли "Топольки", потом "Забалочка", "Топольки" - це понятно, бо там топольки ростуть й зараз, а росли вони по балочці, а потім і "Матня" пішла, народна назва! Хто це придумав? Народ на видумки багатий! 

Мені ще бабушка казала, що до війни баржі по річці Томаківка ходили. Тут плетево таке було річок, що не буду і брехать, що, як називається.  Брат мій покійний був сорокових годів, добре пам'ятав плавні, де які рчки, де які озера. Я вже наприклад цього не знаю. Русло Ревун у поперек неможливо було перепливти, якщо поперек поплив, тебе одразу метрів на триста однесе.

Кругом степ був навколо нашого селища Підгора, води дуже багато було. Як ідти з Максимівки на Підгору, є балка, яку ми називали "Дрищева" балка, або "Драєнкова" балка. Раніше балка була глибока. У колишні часи, коли ми повертались із школи, думали, як перейти ту балку. Вище сучасної дороги, в огородах був місток, кладку таку робили, щоб можна було перейти. Ще насип невеличкий залишився від того містка. Взагалі ця балка по народному "Дрищева", а між нами "Драєнкова"." - Олександр Петрович Дубовик.

Краєзнавча експедиція 04.11.2022р.

В районі Підгори, як і у других інших района є квартальний, який піклується за людей, які тут живуть та за всю територію свого району. Доречі, він нам допоміг організувати зустріч із мешканцями цього району. Люди тутешні гарно відгукуються про діяльнічть квартального.

"Підгора - це моя друга батьківщина. Я тут живу вже тридцять років. Перші будинки на Підгорі знаходились при в'їзді в село, але їх вже немає. Через розробки шахт їх звідтіля перемістили. В місцях де проводились розкопки трапляється цегла, місцями глина. На Підгорі окрім балки Бурякової є ще коротка балочка, як вона називається я не чув. Вгорі по балці стояли раніше стволи шахти. Були родники, вода текла раніше, поки шахти не почали копать". - Віталій Діджавадзе.

Аерозйомка, район Підгори.15.08.1941р.
Джерело - oldmaps.dp.ua

Супутниковий знімок, район Підгори. 
2020 Google.

Якщо взяти та порівняти два знімка за 1941р. (аерозйомку) та більш сучасний знімок Google за 2020р, можна побачити, що тих домівок, які були по цій же вулиці вже давно немає. 

У 2021 році на Підгорі відновили дорогу, завдяки міському голові Геннадію Боровику та квартальному Віталію Діджавадзе. За слвоами місцевих мешканців сюди навіть не міг проїхати автомобіль швидкої допомоги. 

"Раніше не могли проїхати не спец машини, ні люди до батьків, бо в основному тут живуть пенсіонери. Машини залишали край села, а сюди йшли уже пішки. Були й випадки, коли породіллю несли на руках, также само у кого сердечні приступи. Скора не могла доїзжати, навіть вездіходи. Зараз відновили дорогу, дякуючи міському голові - Геннадію Боровику, ми тепер з дорогою, якби тепер вижили". - Віталій Діджавадзе.

Під час нашої розмови із Віталієм, поряд проїзджав мотоцикліст та підїхав до нас, це був місцевий мешканець Підгори - Леонід Жигулін. Ця людина доглядає за дубом Володимира за власною ініціативою. Леонід запитав "Коли ти вже будешь до дубу европейців привозити? Я буду білети продавати!". Доречі Леонід Жигулін постійно викошує стежку до дубу через весь город. Ми дуже йому вдячні за це!

Колишній агітмайданчик.
Світлина із архіву місцевої мешканки Підгори - Ірини Іванівни.

Також нам вдалось поспілкуватись із корінною мешканкою Підгори - Іриною Іванівною. Жінка розказала про історію селища та поділилась старовинними світлинами. 

"По вулиці Леваневського був агітмайданчик. Там була така площадка з лавочками зроблена. Жителі Підгори туди сходилися на свята, або так просто поспілкуваться у вечері. Ця агітплощадка була прикріплена до клубу імені Шевченко. Звідтіля нами привозили концерти, самодіяльність, різні конкурси проводили. Тут було 120 - 130 дворів. Крутили художні, документальні фільми. Це все було із клубу Шевченко із Максимівки. Ходили переглядати фільми, як малі так і старі. Були й коментари, щоб привезли такі то такі то фільми. Тут було спілкування наших мешканців. Приблизно із травня і по жовтень місяць. 

Вулиця Леваневського. 
Агітмайданчик.

Конкурси різні організовувалися на кращий двір, на квіти, що на городі, був конкурс "Золота осінь" у нас. У вересні місяці проходило. Кожна господиня в кого гарбуз великий, в кого там буряк самий більший на городі, оце ж зносилося. Призи були не в приорітеті, а от похвала була господині великою, що виростила таке. 

Верба на Підгорі.
Світлина із архіву місцевої мешканки Підгори - Ірини Іванівни.

"Це дерево було посаджено просто із  гілочки  освяченої верби, її посадила бабушка, уже і ім'я її не пам'ятають. Ткнула просто і оце вона прийнялась. Так пішла і пішла. Тоже збиралась тут молодь біля цієї верби. Не стало верби приблизно у 1980 році. Вона просто начала пропадати сама по собі". 

Прибирання баштану.
Світлина із архіву місцевої мешканки Підгори - Ірини Іванівни.

Тоді саме головне - це був колхоз. Тут-же всі мешканці наші, городищани з Підгори й Максимівка тут частина людей, які працювали. Колхоз кормилець був. Усі мешканці тудипрагнули. Погано тільки те було, що трудно було з нього вийти. Люди були прикріплені за колхозом. В основному всі тут працювали, бо до підприємства підти не було можливості

Польова бригада.
Світлина із архіву місцевої мешканки Підгори - Ірини Іванівни.

Там де острів Городище (Томаківка), там були поля. Сіяли огородню, овощі в основному. Сад то він був окремо, а це ще коло саду, була огородня бригада. Комуна називалась. Колхоз був дуже багатий у свій час. В скрутні часи було важко, але хто працював у колхозі ті всі були ситі і вижили

Овочеві бригади.
Світлина із архіву місцевої мешканки Підгори - Ірини Іванівни.

І на прополці кукурудзи були, і буряка. Овочева бригада була по вулиці Колхозній. Там зараз і будинка вже немає, там уже побудовані нові. У них і парники були, вони розсаду виращували, а на острвоі садили. 

Тут де зараз Каховське водосховище, була плавня. Плавня дуже велика. Кажуть, що озерця там зимою навіть не замерзали. Там колхоз тримав худобу і вівці, і корови до самих морозів, загороди були. Там було, шо їм їсти. Коли морози починались і сніг випадав, тоді вже їх переміщували на зімні ферми.  

Батько Ірини Іванівни по центру.
Світлина - Басанського 1956р.

Світлина із архіву місцевої мешканки Підгори - Ірини Іванівни.

Мій батько Іван Іванович у 1955-1956р. працював, як насипали дамбу. Коли русло річки Річище було ширше, та весною, десь у травні місяці воно розливалось аж сюди до моста і  молодь на каюках плавали сюди, гуляли. Взагалі Річіще було доволі швидке та глубоке, а потім почалось звужатись.

Біля балки Бурякова раніше жила велика сім'я  у них там і дітей було чоловік п'ять. Можливо із-за прізвища балка і називалась. Бо прізвище було Буряк. Будинок і зараз залишився, він там над самою балкою. Звати господаря здається - Карпо. У нас там ще огроди були, то вона глибока балка була. Внизу струмок був, перестрибували та підіймались вгору". - Ірина Іванівна.

Балка Бурякова 2021р.
Фотогаф - Сергій Клачук.

У одного з учасників товариства "Марганець Туристичний" - Сергія Клачука проживав дідусь Тимошенко Петро Іванович, його будинок стояв якраз на краю балки із своєю дружиною у якої була дівоче прізвище Буряк. Можливо від того й пішла назва балки?!

Учасникам твоариства "Марганець Туристичний" вдалось поспілкуватись і ще з одною корінною мешканкою селища Підгора - Маріює Харитонівною Баранник. Вперше нас із Марією Харитонівною познайомив квартальний селища - Віталій Діджавадзе під час краєзнавчої експедиції, яка відбулась 04.11.2022р., а через тиждень 09.11.2022р. ми ще раз завітали на Підгору в гості до Марії Харитонівни, щоб записати її спогади більш детальніше.

"У нас тут було раніше дуже добре! Було заселено, тому, що це гірничий край! Тут шахти були, я добре пам'ятаю 28 й 29 шахту. Тут на Підгорі жила й бабуся моя, де живуть Бокуси. Бокус Михайло і Микола

В ті часи коли моря  не було, була переправа (паром) і їздили ми коровою, Кучки казали. В плавнях взагалі була я не часто. Пам'ятаю випадок, коли була у дев'ятому чи десятому класі, втекли ми з уроків до плавнів то нам за те було, зрозуміло... - Марія Харитонівна Баранник.

На Підгорі залишилось дуже багато покинутих хат, деякі й зовсім вже розвалились, від часу, деякі з них уцілили. У одну із таких хат ми завітали разом із Марією Харитонівною. 

"Спочатку у цій хатині жила баба Харитина, будинок десь 1935-1936 років. Після того, як бабушка Харитина померла, діти дім продали, та жила тут баба Ярина. Будинки раніше будували усім селом. Зразу, як казали викладуть тимур до вікон, а потмі ставляють вікна, де вони їх будуть робить. Другий тимур і оце чотири рази. В цій хаті проходить сволок через всю хату, це зараз труби кладуть, а раніше сволоки були. - Марія Харитонівна

Саморобна старенька драбина.

Зайшовши до хати, бачимо навкруги розвалля, світ пробивається через маленькі віконця. Стоїть міцний стіл, лавочка, а у центрі кімнати висить дзеркало у дерев'яній рамі, зверху прикрашене візерунками. 

Стареньке дзеркало

Під час краєзнавчої експедиції ми помітили в кінці однієї ділянки величезне розкидисте гілля, яке нагадувало дуб. Марія Харитонівна сказала, що це груша. Підійшовши поближче, ми були приголомшені її розмірами. Син Марії Харитонівни приніс рулетку, вимірявши дерево, виявилось, що воно в обхваті 3.89 метри. Це одна із величезних груш на всій території нашої країни.

Спілкування із корінною мешканкою - Марією Харитонівною Баранниковою.

За словами Марії Харитонівна грушу було висаджено у 1949 році, коли народилась місцева мешканка  Валя. Цікаво, що у Кривому Розі росте груша за розмірами менше цієї, її обхват дорівнює 3.80м., вважається, що тій груші біля триста років. 

Підгорянська груша дичка.

Цікаво і те, що поряд цієї груші ростуть ще старші груші, які були висаджені у 1936 роках, але дерева ці значно меньше. 

Марія Харитонівна відпочиває на старовинному гармані.

Неподалік груші знаходиться гарман, яким у давнину прозводили молотьбу зерна. За словами Марії Харитонівни, вона пам'ятає, як у її дитинстві гарманували город. Про таку обробку землі ми почули вперше. Нагадаємо, що товариством "Марганець Туристичний" у 2021 році був відкритий Музей Української старовини. Серед експонатів є старовинні гармани. 

Жінка запросила нас до своєї хати та показала старовинні ікони. Серед яких була і унікальна світлина іконостасу, який раніше знаходився, ще до війни у Свято-Троїцькому храмі у сусідньому селі Городище. Марія Харитонівна каже, що до неї приїздив священик Свято-Троїцького храму - отець В'ячеслав та робив знімки старого іконостасу, а потім його відновлювали по образу старовинного. 

Отець Яков. Приблизно 1950 роки.
Село Городище
Із архіву Марії Харитонівни Баранник.

Отець Георгій разом із матушкою та прихожанами.
Село Городище. Світлину зроблено до 1960р.

Із архіву Марії Харитонівни Баранник.

"Як закривали церкву, оце бачиш одні бабочки зібрались і провожали його, як мама каже аж до Новопавловського кар'єру пішки йшли по дорозі. 

Отець Павел. Приблизно 1961-1962р.
Із архіву Марії Харитонівни Баранник.

"У роки війни храм було зірвано, а вже після востанавлювали. А приблизно у 1958-1960р. роках церкву закрили і передали школі, була, як мастерська. Люди збирались і купили хату по вулиці Калініна і тоді отсторїли. Люди, як люди, та пренесе іконку, та пренесе тряпку, та принесе ложку, а друга миску

У нас церква у Городищі дуже хороша і батюшка В'ячеслав дуже хороший! Він такий привітний та ввічливий з усіма! Кожну неділю він каже, зностеся, готовте, хай малоімущі їдять. Після служби отець В'ячеслав запрошує до столу

Свадьба на Підгорі. 
Із архіву Марії Харитонівни Баранник.

Та ж свадьба, але більше народу.
Із архіву Марії Харитонівни Баранник.

"Скоріше за всього це Красногригоровка" - Марія Харитонівна.
Із архіву Марії Харитонівни Баранник.


Мати Марії Харитонівної та баба Ніна Прудіус із своїм зятем.
Із архіву Марії Харитонівни Баранник.

Повертаючись од Марії Харитонівни біля одного з дворів стояли два чоловіка, один із них сказав "Історія Підгори всю вивчити неможливо". Це виявився знайомий Олега Прудіуса, одного із учасників краєзнавчої експедиції. Чоловіка звали - Сергій Павлович.

Сергій Павлович - місцевий мешканець Підгори.

Також чоловік розказав, що коли побачив публікацію про дуб Володимира, зразу ж вирішив вирушити на його пошуки. Шукав весь день, а дуб за його городом ріс. Сергій подякував нам за те, що вивчаємо історію рідного краю та зберігаємо природні об'єкти.

Установка таблички біля дубу Володимира (Модеста)
09.11.2021р.

Не зважаючи на те, що чимало землі перевернуто внаслідок промислової діяльності, Підгора зберегла свій неповторний колорит. Тут панує своя неповторна атмосфера. Головне багатство цього краю - це люди, які тут живуть. Сподіваємось, що Підгора ще буде жити й процвітати! Місцеві кажуть: "Головне, щоб була робота та нормальна дорога, тоді й молодь не буде виїзджати звідси".

КОНТАКТИ

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Карты: Екатеринославская губерния, Дикое поле, Великий Луг, город Марганец

В этом разделе Вы найдете старинные карты Дикого поля (Loca Desertra), Великого Луга, Днепровских порогов, Екатеринославской губернии и современные карты Запорожской и Днепропетровской области.  Дикое поле Дикое поле  1648г.

ПЕРША ЗАПОРОЗЬКА СІЧ - ТОМАКІВСЬКА

ПЕРША ЗАПОРОЗЬКА СІЧ - ТОМАКІВСЬКА      Територія сучасного міста Марганця зберігає пам’ять про славне запорозьке козацтво, адже саме тут колись знаходилася перша запорозька Січ – Томаківська.      Запорозьке козацтво – унікальне явище в історії Європи. Козаки звалися запорозькими від того, що мешкали на території Запорожжя (це сучасна Дніпропетровщина, Донеччина і Кіровоградщина). На найбільшій українській річці Дніпро, ближче до півдня країни, були великі пороги. Тоді Дніпровські пороги вважалися одним з нерукотворних чудес світу. Територія, що знаходилася за цими порогами, називалася ЗАПОРОЖЖЯМ. А козаки, які там перебували називали себе запорозькими, тобто такими, що знаходились на території за порогами. Тому варто розрізняти поняття – запорозький і запорізький. Запорозький – це той, що стосується історичного регіону Запорожжя. А запорізький – це сучасне означення, що позначає відношення до міста Запоріжжя (отримало місто таку назву лише в 1921 році).      Через те, що к

Трезвый взгляд на историю города Марганца

 Слышал звон, да не знает, где он? Город Марганец и его окрестности имеют интереснейшую историю. Связано это не только с богатыми залежами марганцевой руды, которые обнаружили в начале XIX века, но и благодаря своему местоположению. Издавна на этих землях жили и кочевали скифы, половцы, позже Запорожские казаки. Миллионы лет назад на месте современного города Марагнца   было море. Подтверждением этого служат находки горняков. Отложение морского дна на основе гранитых пластов спровоцировало образование марганцевой руды.  После уничтожение Запорожской Сечи многими землями владели помещики, дворяне, а также местное население, которое жило здесь издавна в старых хуторах, деревнях и сёлах. Проблема вопроса состоит в том, что некоторые краеведы и историки предвзято относятся к изучению истории, а именно к мнению других историков и используют лишь те источники, где информация является для них более выгодной. Предвзятость может быть как сознательная так и бессознательная. Остров Городище Созн